Національна ідентичність в умовах війни: подієвий та екзистенційний вимір
DOI:
https://doi.org/10.54891/2786-7013/2026-1-3Ключові слова:
національна ідентичність, російсько-українська війна, філософія ідентичності, екзистенційна криза, суб’єктність особистості, колективна ідентичність, постколоніальний досвід.Анотація
У статті здійснено філософське осмислення національної ідентичності в умовах російсько-української війни як подієвого та екзистенційного процесу, що актуалізується в ситуації історичного зламу. Вихідною позицією є критика редуктивних підходів, у межах яких ідентичність тлумачиться переважно як набір емпірично фіксованих ознак або як інструментальна умова соціальної стійкості. Натомість запропоновано розглядати ідентичність як спосіб самовизначення особистості й спільноти, який формується в часовому вимірі через інтерпретацію досвіду та набуває радикальної виразності в кризових подіях. Теоретичною основою дослідження є поєднання герменевтичної та екзистенційної оптики, що дозволяє аналізувати війну не лише як соціально-політичний чинник, а як подію, яка порушує звичний життєвий порядок і переводить ідентичність із фонового режиму в площину вибору, відповідальності та суб’єктності. Особливу увагу приділено постколоніальному виміру українського досвіду, в якому воєнна подія виступає чинником подолання імперських моделей ідентифікації та актуалізації власної історичної позиції. Обґрунтовано розрізнення двох сценаріїв становлення ідентичності: стабільного (поступові форми соціалізації через ритуали та ініціальні практики) і кризового (ініціальні процеси, зумовлені загрозою виживанню спільноти). Для другого сценарію запропоновано матрицю екзистенційних запитань («Хто я?», «Де я у просторі?», «Де я у часі?», «Що я роблю?»), через які відбувається перехід від пасивного переживання історії до активної суб’єктної позиції. Показано, що воєнна подія не лише впливає на вже сформовані ідентифікаційні структури, а й трансформує самі механізми самовизначення – через практики дії та залученості, мовний вибір, переосмислення історичної пам’яті й зміну форм колективної солідарності. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом механізмів переходу від пасивного переживання історичних подій до активної суб’єктної позиції, а також з осмисленням довготривалих наслідків воєнного досвіду для формування національної ідентичності в післявоєнний період.
ISSN
ISSN 