Топологія кордону: досвід розрізнення і самоідентифікації у практиках громадянського, національно і військово-патріотичного виховання
DOI:
https://doi.org/10.54891/2786-7013/2025-2-5Ключові слова:
освіта, виховання, громадянин, національне й військо-патріотичне виховання, політичні й культурні кордони, ідеологія, пропаганда.Анотація
У статті розглядається феномен кордону як ключовий аспект створення зон діалогу у сучасних освітніх і виховних практиках. Особливу увагу приділено дослідженню топологічного бачення кордону як простору переходу, діалогу і взаємного впливу у формуванні досвіду розрізнення і самоідентифікації у сучасних практиках громадянської освіти та національно-патріотичного виховання. Зосереджено увагу на проблемі розрізнення практик громадянського, національного та військово-патріотичного виховання, які формують у методологічному плані різні, але взаємопов’язані способи конструювання ідентичності, що свідчить про їх принципову відкритість та взаємоузгодженість у полі складної просторової динаміки культурних кордонів, які визначають символічні та смислові межі приналежності людини до певної спільноти. Культурні кордони не завжди збігаються з географічними, державними, політичними кордонами, як правило, вони топологічні, тобто визначаються взаємодією свого / чужого. Україна має багатовіковий досвід осмислення та регулювання меж свого / чужого, який проявляється у культурних, соціальних і політичних практиках сучасної України. Цей досвід включає як засвоєння чужих культурних моделей, так і збереження власної ідентичності, створюючи унікальну топологію свого / чужого, що формує особливу культурну пластичність адаптуватися до зовнішніх впливів без втрати внутрішньої цілісності, що проявляється в мистецтві, літературі, релігійних практиках і громадських інституціях у різні періоди колоніального існування української нації. Доведено, що історично сформований досвід розрізнення і самоідентифікації не лише визначає особливості України як культурної і політичної нації, але й створює концептуальні рамки сучасних дискусій про політичні кордони й культурне відчуження, культурний статус прикордоння, відмінність жорстких і м’яких кордонів тоталітарного і демократичного світу тощо. Зроблені висновки посилюють розуміння кордону як феномену людського світосприйняття й досвіду розрізнення і самоідентифікації у практиках громадянського, національного та військово-патріотичного виховання, що сприятиме формуванню відкритої, інтегрованої у світовий простір і одночасно самобутньої культурної спільноти.
ISSN
ISSN 