Трансісторичні смисли української традиції в орієнтирах сучасного національно-патріотичного виховання
DOI:
https://doi.org/10.54891/2786-7013-2024-1-6Ключові слова:
теорія, смисли, національно-патріотичне виховання, нація, ментальність, війна, національна ідея.Анотація
Статтю присвячено аналізу історичних підвалин та теоретичних основ формування дієвих засад сучасного національно-патріотичного виховання в опціях війни і миру. Особливу увагу приділено виявленню внутрішньої діалектики та трагізму самоствердження української ідеї в часи поневолення та колонізації. У статті доведено, що навіть коли українська інтелігенція, намагаючись балансувати між Сходом та Заходом, не могла визначитись із національними пріоритетами, розділяючи Україну між московитами та польською шляхтою, провідна роль збереження й передачі національних смислів покладалася на народну творчість, яка навіть крізь віки зберегла свої творчі потенції й силу ініціативи. Доведено, що героїчні епоси містять переживання культурних і соціальних травм, а також глибоко філософські розмірковування про силу національного характеру, здатність до самопожертви заради Батьківщини. Автор виказує сподівання, що це дозволить не тільки з’ясувати фактичне значення історико-культурної складової в стратегіях національно-патріотичного виховання, але й здійснити методологічну процедуру розрізнення дієвого та апелятивного патріотизму у практичній площині, що дозволить розробити комплексну програму актуалізації трансісторичних смислів національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання у сучасних освітніх практиках. Безперечно, використання евристичного потенціалу національної традиції у якості орієнтирів для розробки теоретико-методологічних засад патріотичного виховання потребує критичної рефлексії досвіду їх теоретичного осмислення у проблемному полі філософії освіти та філософської антропології. Це дозволить виявити патології та мінімізувати ризики реанімації практик тоталітаризму у вихованні патріотів. Виявлені особливості та специфіка здійснення національно-патріотичного виховання у воєнний час, дозволять здійснити перехід від політики обов’язку до політики відповідальності. Зазначено, що не останню роль відіграє актуалізація семантик героїзації, мілітаризації та формування позитивного топосу військовослужбовця.
ISSN
ISSN 